Юридична психологія

Вплив соціально-організаційних чинників освітнього процесу на мотивацію курсантів до занять фізичними вправами

Валентин* БОНДАРЕНКО — 2026-06-24

Анотація. Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення стійкої мотивації курсантів до занять фізичними вправами як важливої психологічної передумови професійної готовності, психоемоційної стійкості й ефективності майбутньої правоохоронної діяльності в умовах воєнного стану. Метою статті є визначення впливу соціально-організаційних чинників освітнього процесу на мотивацію курсантів до занять фізичними вправами. У статті проаналізовано сучасні наукові підходи до проблеми мотивації фізичної активності в системі професійного навчання, положення теорії самодетермінації, а також психологічні концепції внутрішньої та зовнішньої мотивації. З’ясовано структуру мотивації курсантів до занять фізичними вправами. Методологічну основу дослідження становлять положення психології мотивації діяльності, теорії самодетермінації та системного підходу; використано методи аналізу й узагальнення наукових джерел, анкетування та методи математичної статистики. Встановлено, що соціально-організаційні чинники освітнього процесу (підтримка колективу, вимоги керівництва, система оцінювання, особистий приклад викладачів) виконують функцію зовнішніх регуляторів поведінки курсантів. Водночас домінування контролювального стилю педагогічної взаємодії та орієнтованість виключно на нормативні вимоги й оцінювання результатів знижують рівень усвідомленої мотивації, посилюють інтроєктовану регуляцію та можуть спричиняти формування формальної, ситуативної участі курсантів у фізичній активності. Наукова новизна роботи зумовлена психологічним обґрунтуванням ролі соціально-організаційних чинників освітнього процесу. Практична значущість роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для вдосконалення організаційно-психологічних засад професійного навчання курсантів у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання.
Ключові слова: воєнний стан; курсант; мотивація; освітній процес; поліцейський; соціально-організаційні чинники; фізичні вправи.

Психопатичні риси особистості як фактор схильності до кримінальної поведінки

Лариса АРКУША — 2026-06-29

Анотація. Статтю присвячено комплексному теоретико-методологічному аналізу психопатичних рис особистості як фактора схильності до кримінальної поведінки в контексті сучасних кримінологічних і психологічних підходів. Актуальність дослідження зумовлена посиленням наукового інтересу до проблеми індивідуальної детермінації злочинності, а також потребою в диференційованому й доказовому використанні психологічних конструктів у сфері кримінальної юстиції. Обґрунтовано позицію, згідно з якою психопатичні риси не можна тлумачити як прямий чи універсальний детермінант кримінальної поведінки. У межах дослідження психопатичні риси визначено як багатовимірний особистісний конструкт, що охоплює міжособистісно-афективні (дефіцит емпатії, поверхневе переживання провини, маніпулятивність), поведінкові (імпульсивність, дизінгібіція, схильність до ризику) і когнітивно-моральні компоненти (моральне дистанціювання, інструментальне ставлення до соціальних норм). У статті здійснено узагальнення сучасних наукових підходів до інтерпретації зв’язку психопатичних рис із різними формами кримінальної активності, обґрунтовано необхідність відмови від спрощених і стигматизуючих уявлень про психопатію. Акцентовано, що деякі компоненти психопатичного конструкту мають різну кримінологічну релевантність: міжособистісно-афективні риси частіше пов’язані з інструментальними формами насильства та корисливими злочинами, натомість поведінкові компоненти – із ситуативною та реактивною агресією. Такий диференційований підхід створює підґрунтя для точного прогнозування ризиків і розроблення адресних профілактичних стратегій. Практична значущість отриманих результатів полягає в можливості використання сформульованих теоретичних положень у кримінологічному аналізі, оцінюванні ризику повторного правопорушення, а також удосконаленні міждисциплінарної взаємодії між психологією та кримінальним правом.

Ключові слова: антисоціальна спрямованість; особистісні девіації; криміногенний ризик; індивідуальна детермінація злочинності; дефіцит емпатії; моральна нейтралізація; імпульсивність; насильницька поведінка; рецидивна злочинність; психологічні механізми протиправних дій.

Лідерські якості працівників системи МВС в сучасному науковому дискурсі

Вікторія ГАЛЬЧЕНКО — 2026-06-29

Анотація. У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування та розвитку лідерських якостей працівників системи Міністерства внутрішніх справ у сучасному науковому дискурсі. Узагальнено наукові підходи українських і закордонних дослідників до визначення сутності лідерства й лідерських якостей, зокрема в контексті діяльності правоохоронних органів. Досліджено погляди сучасних науковців щодо психологічних характеристик ефективних лідерів та особливостей розвитку лідерського потенціалу в правоохоронній сфері. Проаналізовано психологічну структуру лідерських якостей, яка охоплює комунікативно-організаційний, емоційно-вольовий, мотиваційний, мисленнєвий та особистісний компоненти. Обґрунтовано важливість формування емоційного інтелекту, резильєнтності, етичності, відповідальності та здатності до прийняття рішень у складних і непередбачуваних умовах службової діяльності. На основі узагальнення теоретичних положень і вимог до діяльності працівників сектору безпеки України в умовах війни визначено ключові лідерські якості працівників системи Міністерства внутрішніх справ і запропоновано стратегії їхнього розвитку. Увагу зосереджено на потребі впровадження спеціальних психологічних програм, наставництва, рефлексивних практик і психоедукаційних заходів, адже розвиток лідерства є важливим чинником підвищення ефективності управлінської діяльності, професійної стійкості персоналу та зміцнення довіри громадян до поліції.

Ключові слова: лідерство; лідерські якості; психологія управління; емоційний інтелект; резильєнтність; професійно-психологічна підготовка; поліцейська діяльність.

Психолого-правові засади медіації в етнополітичних конфліктах

Ольга МАРЧЕНКО — 2026-06-29

Анотація. У статті досліджено психолого-правові засади медіації в етнополітичних конфліктах як одного з найперспективніших ненасильницьких способів запобігання, врегулювання та подолання їх негативних наслідків. Обґрунтовано актуальність звернення до медіації в умовах зростання міжетнічної напруженості, ускладнення політичних відносин, поширення дискримінаційних практик, негативних стереотипів і кризових форм міжгрупової взаємодії. Визначено міждисциплінарний характер медіації, яка перебуває на перетині психології, права, конфліктології, політології та етнопсихології. Уточнено сутність поняття медіації як процедури добровільного, конфіденційного та нейтрального посередництва за участю третьої сторони, спрямованої на досягнення взаємоприйнятного рішення без застосування примусу. Проаналізовано психологічні механізми етнополітичних конфліктів, пов’язані з груповою ідентичністю, етноцентризмом, фрустрацією, агресією, дефіцитом ресурсів, негативними стереотипами та маніпулятивним впливом політичних еліт. Встановлено, що традиційні дипломатичні та суто юридичні засоби не завжди враховують емоційно-ціннісну складову конфліктної взаємодії, натомість медіація дає змогу знизити емоційну напругу, налагодити комунікацію, сформувати атмосферу довіри й конструктивно вирішити конфлікт. З’ясовано принципи медіації, її функції та компетентності медіатора, серед яких важливого значення набувають процедурна, правова, конфліктологічна та комунікативна компетентності. Акцентовано, що ефективність медіації в етнополітичних конфліктах зумовлена поєднанням психологічного впливу та нормативно-правового регулювання. Сформульовано висновок, що медіація є не лише альтернативною процедурою врегулювання спорів, а й важливим інструментом збереження соціальної стабільності, міжетнічного порозуміння та довготривалого миру.

Ключові слова: медіація; етнополітичний конфлікт; психолого-правові засади; конфліктологія; етнопсихологія; міжетнічні відносини; медіатор; переговори; правове регулювання.

Застосування групових форм психологічної допомоги учасникам бойових дій

Оксана РОМАНЕНКО — 2026-06-29

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розроблення наукових засад психологічної допомоги учасникам бойових дій. Мета цієї статті полягає у визначенні ролі застосування групових форм психологічної допомоги комбатантам. Методологію аналізу проблеми становили загальна теорія трансформації особистісних змін у кризових умовах, що ґрунтується як на диференціації, так і на інтеграції знань у різних галузях, а також психотерапевтичні концепції впливу на особистість. Методи дослідження: аналізування та узагальнення результатів прикладних досліджень у галузі надання психологічної допомоги учасникам бойових дій. Проаналізовано зарубіжний та український досвід вивчення психоемоційних станів особистості під впливом психотравми в умовах воєнного стану. Обґрунтовано необхідність поєднання індивідуальних і групових форм психотерапевтичного впливу під час надання психологічної допомоги. Окреслено основні завдання, що реалізуються в групових формах психологічної допомоги учасникам бойових дій: визначення поведінкових та емоційних виявів, які є неадаптивними й потребують змін; висвітлення ролі усталених бойових навичок, необхідність у яких минула; опанування вправ нервово-м’язової релаксації; запровадження свідомого процесу переорієнтації на життя вдома за допомогою обговорення правил життя в мирних умовах; пошук шляхів відновлення та гармонізації стосунків із близькими людьми. Основними методами, які застосовують у групових формах психотерапії, є інформаційні повідомлення, кейс-метод, групова дискусія. Доведено, що психологічна допомога комбатантам реалізується через широке коло загальних факторів впливу, що призводять до певних змін в особистісному розвитку. Практична значущість представлена визначенням змісту й методів застосування групових форм психологічної допомоги учасникам бойових дій.

Ключові слова: психотравма; психологічна допомога; групова форма; фактори психотерапевтичної дії; кейс-метод; групова дискусія.

Психологічні та кримінологічні аспекти агресії й агресивності

Віра ТИМОШЕНКО — 2026-06-29

Анотація. У статті висвітлено проблему агресії та агресивності в сучасному світі. Обґрунтовано, що до агресивних дій може призводити загальна соціальна напруженість, індивідуальні, групові та рольові фрустраційні чинники. Зазначені процеси суттєво загострюються під впливом воєнних дій та корупції в Україні, що й зумовлює актуальність дослідження. Мета статті полягає в з’ясуванні соціальних і природних детермінант агресивної поведінки, визначенні причин агресивності людини та можливостей її нейтралізації. Методологічну основу дослідження становлять системний та історичний підходи, а також формально-логічний метод, прийоми індукції та дедукції, аналізу й синтезу, принцип відображення, згідно з яким усі психічні явища є результатом відображення навколишнього світу. У висновках констатовано, що основна причина агресії полягає в стані суспільства, матеріальних і духовних умовах існування людей. Агресію визначено як адаптивну реакцію, яка дає переваги окремим людям. Контроль агресії також є адаптивною реакцією, яка має вибіркову перевагу для людей. Кримінальна агресія реалізується в насильницькій злочинності, якій властиві жорстокість (садизм), високий ступінь зухвалості й цинізму, безжальне та безкомпромісне ставлення до жертви злочину. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні думки, що усунути всі фактори агресивної поведінки неможливо. Її можна лише певною мірою контролювати, передусім шляхом застосування покарань. Вивчення психологічних, фізіологічних, біохімічних, спадкових, ситуативних та інших механізмів гніву, ворожості, насильства й агресії надає ученим широкі можливості для винайдення шляхів запобігання кримінальній та девіантній поведінці й лікуванні психічних захворювань. У цьому полягає практична значущість дослідження.

Ключові слова: конфлікт; ворожі емоції; фрустрація; депресія; насилля; гнів; насильницька злочинність.

Репродуктивне здоров’я людини у стресових реаліях збройного конфлікту: психосоматичний та юридичний підходи

Олена АДАМОВА — 2026-06-29

Анотація. Стаття присвячена аналізу впливу стресових реалій збройного конфлікту на репродуктивне здоров’я людини через інтеграцію психосоматичного та юридичного підходів. Збройні конфлікти супроводжують постійна тривога, психоемоційне навантаження, втрати й вимушена міграція, що спричиняє хронічний стрес і розвиток посттравматичного стресового розладу. Такі умови формують довготривале порушення адаптаційних механізмів організму, що позначається як на психічному, так і на соматичному рівнях. Це призводить до порушень ендокринної системи, дисбалансу гормонів та інших змін, що негативно впливають на репродуктивну функцію. Унікальність дослідження полягає в поєднанні психосоматичного підходу, який вивчає зв’язок між хронічним стресом, рівнем кортизолу та функціонуванням репродуктивної системи, та юридичного аналізу, що акцентує на захисті репродуктивних прав. Встановлено, що зниження рівня кортизолу через виснаження адаптаційних резервів організму є важливим маркером посттравматичного стресового розладу й потребує комплексної нейрогормональної терапії та психологічної підтримки. У межах цього підходу репродуктивне здоров’я постає не лише як медична, а і як соціально зумовлена та правова категорія. В юридичному аспекті важливого значення набуває забезпечення доступу до медичних послуг, зокрема репродуктивної медицини, навіть у кризових умовах війни. Проаналізовано національні й міжнародні нормативно-правові акти, такі як Женевська конвенція, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) і резолюція Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй № 1325 «Жінки, мир, безпека», у яких держави зобов’язують забезпечувати право на репродуктивне здоров’я. У статті увагу зосереджено на важливості міждисциплінарного підходу, що дає змогу не лише глибше зрозуміти вплив війни на репродуктивне здоров’я, а й розробити ефективні стратегії підтримки постраждалих. Інтеграція психосоматичних методів, медико-психологічних і правових заходів може сприяти пришвидшенню реабілітації осіб, які зазнали негативного впливу стресових факторів війни.

Ключові слова: репродуктивне здоров’я людини; репродуктивні права; хронічний стрес; посттравматичний стресовий розлад; психосоматичний підхід; юридичний підхід; збройний конфлікт.

Вплив цифрових технологій на судову дискрецію (на прикладі застосування штучного інтелекту)

Роман ВАНДЖУРАК — 2026-06-30

Анотація. У статті досліджено особливості здійснення судового розсуду в умовах розвитку та впровадження сучасних цифрових технологій. Зокрема, проаналізовано проблематику, пов’язану з перевагами та ризиками застосування штучного інтелекту в системі судочинства. Актуальність зазначеної проблематики зумовлена, з одного боку, масштабністю цифровізації життєдіяльності сучасного суспільства, а з іншого – суперечливістю поглядів представників юридичної науки та практики щодо застосування штучного інтелекту під час підготовки дискреційних процесуальних рішень. Мета пропонованої статті полягає у вирішенні окреслених суперечностей, а також визначенні шляхів і засобів раціоналізації застосування штучного інтелекту в правосудді. Встановлено, що однією з головних перешкод на шляху впровадження систем штучного інтелекту в царину судочинства є так званий «ефект чорної скрині», що ускладнює досягнення належної міри прозорості й обґрунтованості судових рішень, прийнятих з використанням таких систем. Обґрунтовано, що дієвим методологічним засобом подолання цієї перешкоди може слугувати логічне моделювання базових принципів функціональної організації штучного інтелекту. Аргументовано, що на базі систем штучного інтелекту можуть бути змодельовані лише ті аспекти дискреції, що мають формально-алгоритмічний характер. Тому дискреція має залишатися прерогативою людини із застосуванням штучного інтелекту як інструменту, а не як суб’єкта правосуддя. Саме на таких засадах запропоновано дослідити питання щодо меж використання штучного інтелекту в правозастосовній діяльності, безвідносно до того, у якому саме з її компонентів він використовується. Практична значущість отриманих результатів полягає в їхній спрямованості на мінімізацію ризиків застосування систем штучного інтелекту в правосудді та посилення конструктивного ефекту такого застосування.

Ключові слова: правове регулювання технологій; правосуддя; суддівський розсуд; інформаційні технології; штучний інтелект; експертні системи; межі застосування штучного інтелекту; правосвідомість судді; внутрішнє переконання.

Девіантна поведінка як передумова протиправної діяльності

Софія ВЛАСЕНКО — 2026-06-30

Анотація. Статтю присвячено ґрунтовному вивченню проблеми девіантної поведінки особистості та її трансформації в протиправну діяльність. Значущість досліджуваної проблематики зумовлена динамічними соціальними змінами, що набувають особливої гостроти в умовах воєнного часу, а також потребою в здійсненні психологічного аналізу внутрішніх детермінант, які створюють підґрунтя для вчинення правопорушень. Мета полягає в теоретичному аналізі психологічних особливостей девіантної поведінки особистості як фактора ризику виникнення протиправної діяльності. У статті проаналізовано поняття девіантної поведінки, а також схарактеризовано її основні види. На підставі аналізу теоретичних джерел визначено, що девіантна поведінка є багатофакторним явищем, яке не лише виявляється в порушенні норм і правил, а є специфічним способом адаптації людини до соціуму. Досліджено провідні чинники девіацій; встановлено, що пріоритетна роль належить саме соціальним і психологічним детермінантам, а переважна більшість видів поведінкових відхилень має складний характер обумовлення. Поєднання цих чинників зумовлює поступову трансформацію девіацій у протиправну діяльність. У межах дослідження поняття протиправної поведінки інтерпретовано як синонімічне делінквентній. Окреслено структуру правової поведінки, що дало змогу здійснити порівняльну характеристику складників девіантної та делінквентної активності. Аргументовано, що трансформація структурних компонентів поведінки та перехід від девіацій до протиправних діянь спричинені впливом зовнішніх чинників і деформацією правосвідомості, передусім її регулятивного складника. Виокремлено пріоритетні напрями профілактики відхильної поведінки. Практична цінність роботи зумовлена можливістю впровадження запропонованих підходів у діяльність правоохоронних органів і закладів освіти з метою підвищення ефективності попередження протиправної діяльності в умовах викликів сучасності.

Ключові слова: девіантна поведінка; делінквентна поведінка; протиправна діяльність; деформація правосвідомості; правосвідомість; профілактика девіантної поведінки.

Інтегровані моделі стресоподолання молоді в період воєнного стану

Вікторія ЛИТВИН — 2026-06-30

Анотація. Актуальність теми зумовлена тим, що на території країни вже тривалий час не припиняються бойові дії, які супроводжуються значними людськими втратами серед військового й цивільного населення, руйнуванням важливої цивільної та критичної інфраструктури, вимушеним переміщенням громадян. З огляду на це, населення країни змушене проживати в ситуації тривалого психоемоційного напруження й невизначеності. Особливо вразливою до впливу відповідних стресогенних чинників є студентська молодь, яка перебуває на етапі становлення та ще не має достатньо сформованих механізмів психологічної адаптації. Постійне перебування у відповідних умовах може зумовлювати розвиток хронічного стресу, що спричиняє зниження навчальної та трудової діяльності, ускладнення соціальної адаптації та взаємодії з оточенням. Метою статті є емпіричне вивчення притаманних студентській молоді моделей ресурсоорієнтованості, які сприяють їх ефективній адаптації до нетипових стресових ситуацій, зумовлених умовами воєнного часу, та надають можливість зберігати здатність до навчання, професійного розвитку й повсякденної діяльності. У межах дослідження проаналізовано основні стресові стани, які можуть переживати особи в умовах тривалих кризових подій. Проаналізовано український та закордонний досвід дослідження моделей стресоподолання населення, яке перебувало в умовах воєнних конфліктів і зазнало вимушеного тимчасового переміщення. Наукова новизна дослідження полягає в представленні результатів емпіричного аналізу моделей ресурсоорієнтованості студентської молоді у відсоткових показниках, що надало можливість визначити домінантні канали ресурсів, які сприяють підтриманню фізичного й психічного благополуччя молоді в умовах тривалого стресового впливу.

Ключові слова: стрес; стресоподолання; воєнний стан; молодь; ресурсоорієнтованість.

Особливості реінтеграції та адаптації ветеранів до умов мирного життя

Ірина ЛУБЕНЕЦЬ — 2026-06-30

Анотація. Актуальність обраної теми зумовлена суттєвим зростанням кількості осіб із бойовим досвідом унаслідок повномасштабної війни в Україні. Цей фактор підвищує значущість проблеми їхньої успішної адаптації та реінтеграції до умов мирного життя. Повернення ветеранів до цивільного середовища супроводжується складними психоемоційними, соціальними та поведінковими трансформаціями, які впливають на їхню здатність до повноцінного функціонування, соціальної взаємодії та професійної реалізації. Метою статті є теоретичне обґрунтування процесу психологічної реінтеграції ветеранів та визначення ефективних напрямів їх адаптації до умов цивільного життя. Для досягнення поставленої мети здійснено аналіз і систематизацію наукових підходів українських і зарубіжних дослідників, уточнено зміст ключових понять «реінтеграція» та «адаптація», а також окреслено багаторівневу модель цього процесу. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності, детермінізму й особистісно-центрованого підходу в межах юридичної психології з використанням методів логіко-семантичного аналізу, узагальнення, систематизації та інтерпретації емпіричних даних. У результаті дослідження визначено ключові психологічні механізми впливу бойового досвіду на особистість. Обґрунтовано значення сім’ї та місцевої громади як базових ресурсів підтримки, а також необхідність комплексного психологічного супроводу, що передбачає діагностичні, корекційні, терапевтичні та профілактичні заходи. Запропоновано застосування сучасних психотерапевтичних підходів і групових форм роботи для відновлення психологічної стійкості та соціальної активності ветеранів. Практичне значення полягає у поглибленні розуміння механізмів психологічної адаптації ветеранів і формуванні підґрунтя для впровадження ефективних, індивідуалізованих і міждисциплінарних програм реінтеграції в сучасних умовах України.

Ключові слова: адаптація; ветерани; дезадаптація; психологічний супровід; реінтеграція; учасники бойових дій.

Структурно-функціональна модель інклюзивного освітнього середовища як багаторівневої психологічної системи

Тетяна МАКСИМЮК — 2026-06-30

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена недостатньою інтеграцією психологічного виміру в теоретичні моделі інклюзивної освіти, що призводить до розриву між нормативними уявленнями про інклюзію та практиками її реалізації в освітньому середовищі. Методологічну основу становлять системно-екологічний підхід, принципи структурно-функціонального аналізу та положення соціально-когнітивної теорії, що дало змогу здійснити теоретичне моделювання інклюзивного освітнього середовища. За результатами дослідження виявлено системні розриви у функціонуванні інклюзії, зокрема неузгодженість між когнітивно-нормативними уявленнями та поведінковими практиками, дисбаланс між внутрішньою психологічною організацією середовища й зовнішніми соціальними умовами, а також обмежену ефективність трансляції інклюзивних принципів у щоденну педагогічну взаємодію. Розроблено структурно-функціональну модель інклюзивного освітнього середовища, що репрезентує його як багаторівневу систему взаємодії, яка інтегрує соціально-інституційний контекст, психологічно-культурний рівень регуляції, внутрішні компоненти взаємодії (когнітивні, емоційно-ціннісні, поведінкові, організаційні), механізм самоефективності та систему результатів зі зворотними зв’язками. Обґрунтовано, що психологічна культура виконує функцію системного медіатора, забезпечуючи інтеріоризацію зовнішніх впливів та їх трансформацію у внутрішні регулятори поведінки. Встановлено, що самоефективність є ключовим механізмом переходу від установок до стабільних практик взаємодії, натомість соціально-психологічний клімат визначає рівень психологічної безпеки, прийняття та включеності учасників освітнього процесу. Наукова новизна дослідження полягає в побудові концептуальної моделі з чітко визначеною логікою взаємозв’язків і механізмів узгодження рівнів функціонування; практична значущість – у можливості використання моделі для аналітичного оцінювання та проєктування інклюзивного освітнього середовища.

Ключові слова: інклюзія в освіті; інклюзивне освітнє середовище; психологічна організація середовища; особистісна ефективність; освітній простір; структурно-функціональна модель; психологічна культура; соціально-психологічний клімат.

Резильєнтність як чинник ефективності професійної діяльності психолога Національної поліції України в умовах воєнного стану

Тетяна ПОНОМАРЕНКО — 2026-06-30

Анотація. Трансформація українського суспільства, постійні військові загрози й розширення функціональних обов’язків психологів Національної поліції України актуалізують пошук ресурсів для збереження їхньої професійної ефективності. Психолог поліції нині перебуває в епіцентрі подвійного стресу: як особистість, що зазнає впливу війни, та як професіонал, відповідальний за ментальне здоров’я особового складу й цивільних. За таких умов резильєнтність психолога поліції є не лише здатністю, а й стратегічним ресурсом виживання та надійності системи МВС. На основі аналізу сучасних підходів резильєнтність визначено як інтегративну здатність, що охоплює регулятивний, когнітивний, емоційний та соціально-поведінковий компоненти. Встановлено, що цей феномен є динамічним процесом, який охоплює не лише витривалість особистості, а й здатність до посттравматичного зростання. Теоретично обґрунтовано, що резильєнтність психолога функціонує як захисний бар’єр проти вигорання та вікарної травматизації. У статті представлено результати емпіричного дослідження, проведеного на початку 2026 року серед психологів Національної поліції України міста Києва та області. Зокрема, виявлено тривожну тенденцію: у вибірці досліджуваних немає респондентів з високим рівнем резильєнтності. Переважають низький та середній рівні, що засвідчує граничну адаптацію та виснаження ресурсів. Гендерних і вікових особливостей у рівні стійкості не виявлено в умовах хронічного воєнного стресу. Аналіз копінг-стратегій дав змогу визначити переважання фізичних методів регуляції (спорт, сон) та індивідуальної терапії. Водночас констатовано критичний дефіцит організаційної підтримки з боку керівництва, що посилює навантаження на внутрішні ресурси особистості. Отже, резильєнтність психологів поліції в умовах війни перебуває під системним тиском, що потребує психологічного втручання.

Ключові слова: резильєнтність; професійна резильєнтність; психологи поліції; професійна діяльність; воєнний стан; копінг-ресурси; професійне вигорання.

Стрес-менеджмент у професійній управлінській діяльності керівника

Тетяна СНЯТКОВА — 2026-06-30

Анотація. В умовах воєнних дій і тривалої соціально-економічної нестабільності в Україні управлінці працюють у режимі хронічного стресу, що підвищує ризики емоційного виснаження та погіршує якість управлінських рішень і командної взаємодії, актуалізуючи потребу в системному стрес-менеджменті як управлінській компетентності. У статті теоретично обґрунтовано стрес-менеджмент як складову ефективної управлінської діяльності, систематизовано групи стресорів управлінської діяльності та запропоновано трирівневу модель стрес-менеджменту (індивідуальний, командний, організаційний рівні). У дослідженні застосовано теоретико-аналітичний підхід; систематизований теоретичний аналіз і порівняння наукових підходів; якісний контент-аналіз смислових категорій; узагальнення, систематизацію та структурно-логічне моделювання. Уточнено специфіку професійного стресу керівників як феномену, що посилюється рольовим перевантаженням і невизначеністю, вимогою ухвалювати рішення за умов дефіциту часу, ресурсів і високої відповідальності за людей, а також моральними дилемами, загостреними воєнним контекстом. Систематизовано групи стресорів управлінської діяльності та їх типові наслідки. З огляду на це, розроблено трирівневу інтегративну модель стрес-менеджменту, що поєднує індивідуальні інструменти саморегуляції та відновлення ресурсів, командні практики підтримки й психологічної безпеки, а також організаційні інтервенції управління психосоціальними ризиками відповідно до міжнародних стандартів. Її ефективність забезпечується взаємозалежністю всіх рівнів. Модель може слугувати «картою втручань» для керівників, HR-фахівців та організаційних психологів у процесі впровадження програм підтримки ментального здоров’я, управління психосоціальними ризиками та підвищення стійкості команд в українських організаціях у воєнний та післявоєнний періоди.

Ключові слова: керівник; командний рівень; організаційний рівень; професійний стрес; стрес-менеджмент; стресори; управлінська діяльність.

Ціннісно-мотиваційні детермінанти академічної успішності майбутніх фахівців-психологів

Олена ТИЩЕНКО — 2026-06-30

Анотація. У статті розглянуто проблему визначення ціннісно-мотиваційних детермінант, що безпосередньо впливають на рівень академічної успішності студентів-психологів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців в умовах трансформації вищої освіти та підвищення вимог до психологічної компетентності. Здійснено теоретичний аналіз взаємозв’язку між внутрішньою мотивацією, системою ціннісних орієнтацій та результативністю навчання. Встановлено, що академічна успішність не є лише продуктом інтелектуальних здібностей, її визначають структурою мотиваційної сфери особистості. Зокрема, досліджено роль пізнавальних мотивів, прагнення до самоактуалізації та професійного становлення як провідних чинників ефективного опанування знань. У роботі представлено результати емпіричного дослідження, проведеного серед студентів різних курсів. Виявлено кореляційні зв’язки між переважанням термінальних цінностей (таких як професійна реалізація, розвиток, творчість) і високими показниками успішності. Доведено, що студенти з вираженою орієнтованістю на зміст майбутньої діяльності демонструють вищий рівень автономії та відповідальності в освітньому процесі. Водночас переважання екстринсивних (зовнішніх) мотивів, пов’язаних лише з отриманням диплома чи соціальним схваленням, часто корелює з поверхневим підходом до навчання та нижчими балами. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для розроблення програм психологічного супроводу студентів, спрямованих на стимулювання внутрішньої мотивації та корекцію ціннісної ієрархії, що сприятиме не лише підвищенню рівня успішності, а й формуванню професійної ідентичності майбутніх психологів.

Ключові слова: академічна успішність; ціннісні орієнтації; мотивація навчання; професійна підготовка; студенти-психологи; внутрішня мотивація; детермінанти.

Психологічна підготовка майбутніх поліцейських як основа формування їх професійної готовності

Анастасія КАЛАШНИК — 2026-06-30

Анотація. Статтю присвячено актуальній проблемі сучасності – встановленню зв’язку між психологічною підготовкою майбутніх правоохоронців та їхньою професійною готовністю. Метою є аналіз організації системи цієї підготовки, обґрунтування її базових принципів, а також з’ясування її ролі у формуванні професійної готовності до правоохоронної діяльності. Під час проведення дослідження застосовано методи теоретично-методичного аналізу, порівняння й узагальнення. На основі опрацьованих джерел проаналізовано поняття «система психологічної підготовки поліцейських», визначено його структуру й провідні парадигми. З’ясовано сутність компетентнісного підходу та його основні принципи: результативності, модульності, гнучкості, активного навчання тощо. Доведено, що така спрямованість підготовки сприяє формуванню психологічних якостей, які забезпечують ефективне виконання курсантом службових завдань. Висвітлено зміст діяльнісного підходу та його засади: єдності психіки й діяльності, ієрархічність, розвиток у діяльності. Аргументовано, що ця парадигма слугує базисом для трансформації психологічних знань у професійні навички. Проаналізовано сутність особистісно орієнтованого підходу та його принципів: суб’єктивності, партнерства, єдності розвитку, що створює основу для професійної ідентичності. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності поєднання компетентнісного, діяльнісного та особистісно орієнтованого підходів, що забезпечує цілісність психологічної підготовки майбутніх правоохоронців, сприяє поєднанню академічних знань із практичними навичками та формує готовність до професійної діяльності. Практична цінність дослідження полягає в можливості впровадження його результатів у діяльність психологічних служб закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання.

Формування впевненості та стресостійкості у майбутніх психологів як умова успішного старту професійної діяльності

Оксана ХРИСТЮК — 2026-06-30

Анотація. У статті встановлено особливості рівнів вияву впевненості та стресостійкості у майбутніх психологів як ключових детермінант успішного старту професійної діяльності, а також обґрунтовано психолого-педагогічні умови їх формування в процесі навчання у закладі вищої освіти. Оскільки професійна діяльність психолога у сучасних умовах вирізняється критично високим рівнем емоційної напруженості та відповідальності, розвиток зазначених якостей є обов'язковою умовою для успішного професійного становлення молодого фахівця. Метою статті є емпірично виявити рівень упевненості та стресостійкості у майбутніх психологів, а також розробити й апробувати комплексну програму їх цілеспрямованого формування як базових психологічних ресурсів. Завданням дослідження визначено: діагностувати вихідні рівні впевненості та стресостійкості у студентів-психологів; проаналізувати взаємозв’язок між показниками самоефективності, копінг-поведінки та готовністю до діяльності; розробити й теоретично обґрунтувати структуру програми впливу. Для виконання поставлених завдань використано комплекс методів: теоретичних (аналіз, синтез, систематизація наукових джерел) й емпіричних (тестування за методиками Р. Шварцера та шкалою CD-RISC). Дослідження здійснено на базі навчально-наукового інституту права та психології НАВС серед 95 здобувачів ступеня бакалавра спеціальності «Психологія». Емпіричний етап зафіксував переважання низького та середнього рівнів стресостійкості (81% респондентів), що підтвердило необхідність корекційного впливу. Наукова новизна полягає в уточненні взаємозв’язку між рівнем особистісної впевненості та здатністю до адаптивного стресоподолання. Представлено авторську програму «Психологічний ресурс психолога: від упевненості до стабільності», що містить рефлексивний, особистісний, емоційно-вольовий та практичний модулі.

Ключові слова: майбутні психологи; упевненість у собі; стресостійкість; професійне становлення; старт кар’єри; психологічні ресурси; освітній процес; формування.