Юридична психологія

Психологічна підтримка особистості в сучасних реаліях соціальної нестабільності

Юлія БОЙКО-БУЗИЛЬ — 2025-12-29

Анотація. Актуальність обраної теми зумовлена загостренням тривалої соціальної нестабільності, спричиненої війною, політико-економічними флуктуаціями, масовими переміщеннями й інформаційною турбулентністю, що формує хронічний режим невизначеності та порушує психологічне благополуччя населення. У таких умовах науково обґрунтовані підходи до психологічної підтримки є передумовою індивідуальної та суспільної стійкості. Метою статті є теоретико-методичне обґрунтування стратегій психологічної підтримки особистості в сучасних реаліях соціальної нестабільності з урахуванням багаторівневої моделі MHPSS і підходу stepped care. Для досягнення мети узагальнено й систематизовано наукові розвідки українських і закордонних дослідників, настанови міжнародних організацій та опис масштабованих інтервенцій. Сформульовано дефініції психологічної підтримки, психологічного благополуччя, резильєнтності, (не)толерантності до невизначеності, окреслено механізми впливу хронічної невизначеності (алостатичне навантаження, румінації, відчуття втрати контролю, «спіралі втрат» ресурсів, втрата відчуття узгодженості та порушення базових психологічних потреб). Методологією дослідження передбачено застосування підходів до вивчення аспектів психологічної підтримки в індивідуальній та груповій формах із використанням методів аналізу, узагальнення, систематизації та кейс-методу для розгляду типових ситуацій з практики в українському контексті. Запропоновано й обґрунтовано основні стратегії підтримки в умовах кризових ситуацій: короткострокові КПТ/ACT-модулі й опанування навичками стрес-менеджменту (індивідуальний рівень), Problem Management Plus, Self-Help Plus/Doing What Matters та освітньо-громадські MHPSS/SEL-програми (груповий рівень), супервізійні й організаційні механізми безпеки та координації (організаційний рівень), а також iCBT, керована самодопомога та гібридні моделі (цифровий рівень). Поглиблено розуміння психологічних механізмів стійкості особистості перед викликами невизначеності та закладено підґрунтя наукової бази для впровадження культурно адаптованих, доказових і ресурсно доцільних заходів підтримання психічного здоров’я в сучасних умовах в Україні.

Ключові слова: психологічна підтримка, психологічне благополуччя, резильєнтність, толерантність/нетолерантність до невизначеності, соціальна нестабільність.

Формування фрустраційної толерантності як психологічної детермінанти запобігання професійному вигоранню працівників сектору безпеки України

Вікторія ГАЛЬЧЕНКО — 2025-12-29

Анотація. Дослідження присвячене проблемі формування фрустраційної толерантності як ключового психологічного чинника запобігання професійному вигоранню працівників сектору безпеки України. В умовах воєнного стану та підвищеного рівня стресогенних факторів важливе значення має здатність правоохоронців зберігати емоційну стабільність і продуктивність у ситуаціях невизначеності, загрози й дефіциту ресурсів. У роботі розглянуто сутність поняття «фрустраційна толерантність», її взаємозв’язок зі стресостійкістю, емоційною регуляцією та психологічною резильєнтністю. Проаналізовано чинники, що знижують здатність до конструктивного подолання фрустраційних ситуацій, а також наслідки хронічного фрустраційного напруження для емоційного виснаження та розвитку синдрому професійного вигорання працівників сектору безпеки України. Увагу зосереджено на особливостях діяльності співробітників поліції та інших підрозділів, які працюють в умовах підвищеного ризику. Обґрунтовано необхідність упровадження комплексних психопрофілактичних програм, спрямованих на розвиток толерантності до фрустрації шляхом тренінгів емоційної регуляції, когнітивно-поведінкових технік і методів самоконтролю. Результати дослідження засвідчують, що підвищення рівня фрустраційної толерантності сприяє зниженню рівня професійного стресу, формуванню конструктивних копінг-стратегій, як наслідок – запобіганню професійному вигоранню. Практичне значення роботи полягає в можливості використання отриманих висновків для розроблення психологічних тренінгових програм і рекомендацій, спрямованих на підтримку психоемоційного здоров’я та збереження професійної ефективності фахівців сектору безпеки України в умовах воєнних викликів.

Ключові слова: фрустраційна толерантність; професійне вигорання; психологічна детермінанта; працівники сектору безпеки; стресостійкість; емоційне вигорання; профілактика вигорання; психологічна адаптація.

Втрата побратима: етапи та стратегія психологічної інтервенції

Олена КУДЕРМІНА — 2025-12-29

Анотація. Втрата побратима під час війни є складним психотравмувальним досвідом, який може поєднувати елементи горювання, бойового стресу, почуття провини та моральної травми. Цей досвід може призводити до ПТСР, ускладненого горювання, депресії та соціальної дезадаптації. Події повномасштабного вторгнення в Україну спричинили надзвичайно високий рівень людських втрат і сформували специфічну травматичну реакцію на смерть бойових товаришів. Особливість перебігу переживання втрати побратима залежить від наявності високої міжособистісній значущості зв’язків у підрозділі, взаємної відповідальності та спільного ризику для життя. Це робить горювання унікальним і часто нелінійним. Основними чинниками ризику розвитку ускладненого горювання є інтенсивність впливу бойового досвіду, ступінь близькості із загиблим, попередні психічні порушення, відсутність соціальної підтримки та військова культура «не показувати слабкість». Водночас адекватна соціальна підтримка, внутрішні й зовнішні ресурси, навчання резильєнтності та доступ до спеціалізованої психологічної допомоги сприяють запобіганню хроніфікації травми. У статті представлено огляд етапів психологічної інтервенції під час втрати побратима, що охоплює стабілізацію та відновлення, опрацювання травматичного досвіду та реінтеграцію у повсякденне життя. Розглянуто методи травмоорієнтованої когнітивно-поведінкової терапії (TF-CBT), десенсибілізації та переробки рухами очей (EMDR), тілесноорієнтованої терапії, системи внутрішньої сім’ї (IFS), наративної експозиційної терапії, майндфулнес-підходів та психодинамічного підходу. Узагальнено принципи ефективної психологічної підтримки: прийняття горя, емпатія, повага до військових ритуалів, уникнення патологізації реакцій, робота з почуттям провини, підтримка соціальних зв’язків та поступова адаптація до повсякденного життя. Висвітлено, що головною метою психологічної допомоги є не забути побратима, а навчитися жити, зберігаючи пам’ять та продовжуючи службу і життя. Проведене дослідження засвідчує практичну значущість комплексної та етапної психологічної інтервенції для підвищення психічної стійкості військових, збереження їхньої бойової ефективності та розвитку системи професійної підтримки в умовах війни.

Ключові слова. втрата побратима; військові ветерани; ПТСР; моральна травма; горювання; психологічна підтримка; етапи психологічної інтервенції.

Моральний інтелект: концепт, парадигма та психометричні виклики в секторі безпеки й оборони

Яна ПОНОМАРЕНКО — 2025-12-29

Анотація. У статті здійснено теоретико-аналітичне дослідження феномену морального інтелекту як перспективного конструкта сучасної прикладної психології. Метою публікації є введення категорії морального інтелекту в український психологічний дискурс, орієнтований на сферу безпеки й оборони. У сучасній зарубіжній літературі моральний інтелект трактують як здатність до прийняття рішень, які ґрунтуються на етичних принципах, внутрішніх цінностях і саморефлексії. Цей конструкт розглядають крізь призму інтеграції когнітивних, емоційних і поведінкових компонентів моральності. Утім досі триває дискусія щодо його теоретичної автономності від особистісних рис (зокрема інтегритету, відповідальності, сумлінності) і морального мислення. У межах цієї роботи моральний інтелект визначено як інтегративну психологічну здатність особистості усвідомлювати, інтерпретувати та регулювати власну поведінку відповідно до внутрішніх етичних стандартів, здійснювати моральний вибір у складних ситуаціях і нести відповідальність за наслідки власних рішень. Увагу зосереджено на ролі морального інтелекту в професіях із підвищеним ризиком, де він виконує функцію етичної саморегуляції та забезпечує стресостійкість. Також розглянуто зв’язок морального інтелекту з феноменом моральної шкоди, яка є поширеною серед військовослужбовців і ветеранів унаслідок порушення внутрішніх моральних переконань у бойових або кризових ситуаціях. Здійснено критичний аналіз наявних діагностичних підходів до вимірювання морального інтелекту, зокрема виявлено потребу в розробленні психометрично вивірених, культурно адаптованих інструментів, здатних оцінювати рівень моральної компетентності фахівців силових структур в умовах війни та післявоєнного відновлення. У перспективі отримані теоретичні висновки можуть стати підґрунтям для розроблення валідного психодіагностичного інструменту морального інтелекту, релевантного до потреб військово-психологічної та безпекової практики.

Ключові слова: моральний інтелект; етичні стандарти; доброчесність; моральний вибір; моральна компетентність; воєнний контекст; моральна поведінка; моральна шкода; сектор безпеки та оборони; ветерани; бойові та кризові ситуації; стресостійкість.

Теоретичні основи вивчення мотивації правоохоронної діяльності

Оксана РОМАНЕНКО — 2025-12-29

Анотація. Актуальність теми зумовлена необхідністю збереження та стимулювання мотивації професійної діяльності правоохоронців в умовах воєнного часу. Мета статті полягає у визначенні теоретичних основ вивчення мотивації та створенні інтегративної моделі мотиваційних чинників діяльності правоохоронців. Проаналізовано сучасні теорії та прикладні дослідження мотивації професійної діяльності; розглянуто різні наукові підходи до аналізу цієї проблеми; обґрунтовано доцільність поліпарадигмального підходу в її опрацюванні, що дає змогу визначити роль різних модусів психічного у формуванні мотивації. Методологію дослідження становить загальна теорія мотивації діяльності, що ґрунтується як на диференціації, так і на інтеграції наявних знань у різних галузях; методи дослідження – аналіз та узагальнення результатів наукових розвідок. Розглянуто психологічні концепції, що охоплюють систему зовнішніх і внутрішніх мотиваційних чинників діяльності. Проаналізовано закордонний та український досвід вивчення мотивації діяльності в особливих умовах. Визначено предиктори, що обумовлюють збереження та стимулювання мотивації правоохоронної діяльності в умовах воєнного часу. Обґрунтовано провідну роль компетентності й належності до професійної групи як системоутворювальних чинників в ієрархізованій структурі мотивів. Наукова новизна статті полягає в систематизації знань про мотиваційні чинники правоохоронної діяльності. Практична значущість представлена визначенням стратегій психодіагностичної роботи з прогнозуванням ефективності професійної діяльності як напряму вдосконалення організаційно-методичних і змістових засад професійно-психологічної підготовки.

Ключові слова: мотивація; діяльність в особливих умовах; правоохоронна діяльність; методологія наукового аналізу; теорії мотивації.

Проблеми становлення організаційно-управлінської компетентності керівників середньої ланки в Національній поліції України

Вячеслав АНДРОСЮК — 2025-12-29

Анотація. Формування управлінського осередку в структурі Національної поліції України було і є нагальним викликом та одним із важливих напрямів реформування правоохоронних органів. Складність проблеми значно посилилася у зв’язку зі збройною агресією рф проти нашої держави й відповідною динамічністю персоналу й керівного складу Національної поліції України в контексті забезпечення державної безпеки та публічного порядку. Саме цим зумовлено актуальність проведення ретельної дослідницької й практично орієнтованої роботи в напрямі визначення чинників формування сучасного поліцейського управлінця, вивчення дієвого закордонного досвіду. Увагу зосереджено на теоретико-компілятивному аналізі наукового доробку й експериментальному дослідженні особистості керівника поліції середньої ланки управління як визначальної структурної одиниці поліцейського менеджменту. Інструментарій дослідження забезпечено використанням анкет-опитувальників, які запропоновані канадськими науковцями й мають доведену ефективність у визначенні чинників становлення керівника поліцейського підрозділу середньої ланки, деяких детермінант управлінської поведінки. На основі даних українського та закордонного досліджень здійснено компаративний аналіз результатів, установлено подібність і диференційованість відповідей респондентів стосовно досліджуваних проблем. Виявлено аналогічність суджень українських і зарубіжних опитаних керівників середньої ланки щодо базових характеристик особистості менеджера, натомість більшість суперечностей стосуються особливостей управлінської поведінки. Це зумовлено відмінностями в організації управлінської діяльності, розумінні професійно важливих якостей, притаманних керівнику поліцейського структурного підрозділу. Отримані результати дослідження сприятимуть удосконаленню фахового добору на керівні посади в Національній поліції України, діяльності відомчих закладів освіти й підвищення кваліфікації, психологічних служб щодо формування керівного складу поліції, становлення компетентного керівника середньої ланки.

Ключові слова: управління; поліцейський менеджмент; компетентність; професійно важливі чинники; професійний досвід; анкета-опитувальник.

Психологічні механізми вияву булінгу й кібербулінгу серед курсантів: профілактика та правові аспекти

Маріанна БУДАНОВА — 2025-12-29

Анотація. У сучасних умовах соціальної нестабільності, воєнного стану та цифрової трансформації суспільства проблема булінгу й кібербулінгу набуває особливої актуальності. Агресивні моделі поведінки, зниження рівня психологічної культури молоді, трансформація соціальних норм призводять до виникнення психологічного насильства в освітньому середовищі. У закритих соціальних мікросистемах, якими є заклади вищої освіти, зокрема відомчі заклади сектору безпеки та оборони, вияви булінгу часто залишаються латентними, проте істотно впливають на психоемоційний стан, самооцінку та професійне становлення курсантів. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує психологічний, соціологічний, педагогічний і юридичний аспекти. Булінг і кібербулінг розглянуто не лише як міжособистісні конфлікти, а як складні соціально-психологічні явища, зумовлені кліматом у колективі, рівнем емпатії, емоційним інтелектом, ієрархічною структурою освітнього середовища, особистісними характеристиками кривдників, реакцією спостерігачів і впливом цифрових технологій. Булінг і кібербулінг виявляються у формах психологічного, фізичного, економічного, сексуального насильства, мобінгу, дискримінації та цифрового тиску. Їхні наслідки для курсантів – тривожність, психосоматичні розлади, зниження навчальної мотивації, соціальна ізоляція, професійний цинізм і порушення формування професійної ідентичності. Ефективне запобігання потребує комплексного підходу, що передбачає психолого-педагогічний супровід, розвиток емоційної компетентності, навичок саморегуляції, тренінги, правову обізнаність і превентивні заходи на всіх рівнях освітнього процесу. Важливими є анонімні опитування, тренінгові групи, медіація, довірливі стосунки між курсантами та науково-педагогічними працівниками. Юридичний аспект охоплює аналіз законодавства та внутрішніх правил закладів вищої освіти щодо протидії булінгу, кібербулінгу, мобінгу й дискримінації, а також механізми дисциплінарного, адміністративного та кримінального реагування. Поєднання правових і психологічних заходів сприяє формуванню безпечного освітнього середовища, розвитку професійної ідентичності, самореалізації та професійної компетентності майбутніх фахівців сектору безпеки та оборони.

Ключові слова: булінг; кібербулінг; мобінг; психологічна безпека; заклад вищої освіти; професійна самоактуалізація; цифрове середовище; превентивні заходи.

Гендерні психологічні особливості поліцейських із нікотиновою адикцією

Людмила КАЗМІРЕНКО — 2025-12-29

Анотація. Дослідження присвячено аналізу гендерних психологічних особливостей поліцейських із нікотиновою залежністю. Нікотинова адикція серед представників силових структур є значущою медико-психологічною проблемою, що впливає на ефективність службової діяльності та професійну надійність. Увагу зосереджено на вивченні гендерних відмінностей у виявах поліцейських із нікотиновою залежністю, зумовлених відмінністю в стратегіях подолання стресу, мотиваційних установках і психоемоційних реакціях. Метою статті є емпіричне дослідження гендерно-психологічних характеристик працівників Національної поліції України, що мають тютюнову залежність. Методологічну основу становлять принцип детермінізму, системний та акмеологічний підходи. Досліджено розмежування понять «стать» і «гендер», наявність гендерних стереотипів, схильність до агресивності, особливості механізмів психологічного захисту. За результатами емпіричного дослідження (n=99) виявлено, що 63,3 % респондентів мають маскулінні риси, решта – фемінні; гендер не завжди збігається з біологічною статтю. У жінок із нікотиновою залежністю стереотипи виявляються частіше, ніж у чоловіків. Маскулінні поліцейські характеризуються виразнішими агресивністю й ворожістю, фемінні – вищим рівнем почуття провини. Найтиповішими механізмами психологічного захисту є заперечення, проєкція, компенсація та раціоналізація; у маскулінних осіб домінують раціоналізація і проєкція, у фемінних – регресія. Встановлено кореляційні зв’язки між рівнем агресивності, механізмами захисту та гендерними характеристиками поліцейських. Отримані результати мають практичне значення для розроблення диференційованих програм психологічної підтримки й профілактики адиктивної поведінки, а також для вдосконалення системи психологічного супроводу в Національній поліції України.

Ключові слова: поліцейський; біологічна стать; гендер; нікотинова залежність; гендерний стереотип; агресивність; психологічний захист.

Психолого-правові чинники злочинної поведінки серед неповнолітніх

Ярослав НОВАК — 2025-12-29

Анотація. Висвітлено психолого-правові чинники, що впливають на формування злочинності серед неповнолітніх. Актуальність теми зумовлено підвищенням рівня девіантної поведінки підлітків і поширенням злочинності серед неповнолітніх у сучасному суспільстві, що потребує ефективних заходів профілактики й корекції. Визначено, що девіантна поведінка неповнолітніх формується під впливом комплексу взаємопов’язаних чинників: біологічних, соціальних, педагогічних, соціально-психологічних, індивідуально-психологічних і правових. Увагу зосереджено на ролі сімейного виховання, темпераменті, соціальному середовищі й груповому впливові на становлення особистості підлітка. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному аналізі психологічних, педагогічних та юридичних підходів, огляді сучасних наукових джерел, порівняльному аналізі результатів практичних досліджень і використанні методів юридичної психології. Визначено, що дисфункційна сім’я, відсутність контролю й емоційної підтримки формують передумови для девіацій, а негативний вплив однолітків, соціальна дезадаптація та несприятливі зовнішні обставини підвищують ризик правопорушень. Результати дослідження засвідчують, що раннє виявлення підлітків групи ризику, застосування індивідуалізованих методів виховання й комплексна профілактика девіантної поведінки значно знижують ймовірність криміналізації їхньої поведінки. Зокрема, за результатами емпіричного дослідження (n = 126), 29,3 % підлітків були свідками злочинних дій, 16,7 % мали власний досвід правопорушень, переважно крадіжок, булінгу й обігу наркотиків. Злочинів проти держави не виявлено. Гендерних відмінностей за критерієм Фішера не встановлено (φемп. = 1.029; 0.343). Наукова новизна роботи полягає в поєднанні психолого-правового підходу та врахуванні індивідуально-психологічних особливостей підлітка для оптимізації профілактичних заходів і формування правової свідомості. Практична значущість дослідження полягає в його застосуванні педагогами, психологами, працівниками правоохоронних органів і соціальними службами для розроблення ефективних програм профілактики правопорушень серед неповнолітніх, а також для корекції девіантної поведінки на ранніх етапах її прояву.

Ключові слова: девіантна поведінка; неповнолітні; злочинність; сімейне виховання; соціальне середовище; груповий вплив; профілактика правопорушень.

Концептуальні підходи до вивчення готовності фахівців до професійної діяльності

Анастасія КАЛАШНИК — 2025-12-29

Анотація. Статтю присвячено вивченню феномену психологічної готовності до професійної діяльності. Мета статті полягає в аналізуванні й систематизації концептуальних підходів до вивчення психологічної готовності фахівців до професійної діяльності. Методологічні засади обраної теми ґрунтуються на використанні системного, особистісно-діяльнісного, компетентнісного, акмеологічного та ціннісно-смислового підходів. У межах проведеного дослідження психологічну готовність розглянуто як складний інтегральний психолого-педагогічний феномен, що містить у своєму складі мотиваційно-ціннісний, когнітивно-орієнтаційний, регуляційний, рефлексивно-оцінний компоненти й особистісно-ціннісну підсистему. Проведено аналіз провідних наукових концепцій щодо природи, структури та механізмів формування готовності. Систематизовано й схарактеризовано п’ять ключових методологічних підходів: акмеологічний, що вивчає готовність як передумову досягнення професійної майстерності та самореалізації; особистісно орієнтований, що фокусується на готовності як особистісному утворенні; діяльнісний, що досліджує готовність як невіддільну частину структури діяльності; компетентнісний, що акцентує на зв’язку готовності з кінцевим результатом – формуванням компетентностей; системний, що розглядає готовність як цілісну, ієрархічно організовану систему взаємопов’язаних компонентів. Наукова новизна полягає в аналізі та систематизації множинності концепцій трактування готовності, що сприятиме формуванню єдиних методологічних засад для побудови цілісної моделі професійної готовності. Практичне значення результатів полягає у створенні необхідних передумов для розроблення ефективних технологій навчання, професійного відбору та психологічного супроводу фахівців.

Ключові слова: психологічна готовність; професійна діяльність; акмеологічний підхід; особистісно орієнтований підхід; діяльнісний підхід; компетентнісний підхід; системний підхід.

Професійно-особистісне самовдосконалення як чинник підвищення ефективності службової діяльності правоохоронців

Ігор ПАМПУРА — 2025-12-29

Анотація. Актуальність обраної теми зумовлено необхідністю підвищення ефективності службової діяльності правоохоронців в умовах загострення соціальних викликів, що потребують не лише високого рівня професійної компетентності, а й здатності до безперервного особистісного розвитку, саморефлексії та адаптації. Професійно-особистісне самовдосконалення розглядають як основний чинник формування психологічної готовності до виконання завдань, запобігання професійній деформації, розвитку стресостійкості та підвищення загальної результативності діяльності. Метою статті є теоретико-методичне обґрунтування психологічних та організаційно-педагогічних засад професійно-особистісного самовдосконалення правоохоронців, а також з’ясування його ролі як ресурсу підвищення ефективності службової діяльності в умовах сучасних суспільних трансформацій і кризових впливів. Визначено структуру цього феномену, висвітлено взаємозв’язок між рівнем сформованості професійно-особистісного самовдосконалення й ефективністю службової діяльності. Обґрунтовано психолого-педагогічні умови, які сприяють розвитку саморефлексії, формуванню внутрішньої мотивації до професійного зростання, підвищенню рівня автономності, креативності й соціальної відповідальності. Схарактеризовано ціннісно-смисловий компонент самовдосконалення, який забезпечує інтеграцію особистісних орієнтацій, професійних завдань і морально-етичних установок. Акцентовано, що професійно-особистісне самовдосконалення правоохоронців є динамічним процесом, який інтегрує когнітивні, емоційно-вольові й поведінкові аспекти розвитку особистості. Його ефективність зумовлюють поєднання зовнішніх організаційно-педагогічних впливів (навчання, тренінги, супервізії, коучинг) і внутрішньої активності самого фахівця, спрямованої на самопізнання, самоаналіз і постійне вдосконалення власного професійного потенціалу. Запропоновано підхід, який окреслює перспективи для розроблення практичних програм психологічного супроводу та професійного розвитку персоналу органів системи МВС України.

Ключові слова: професійно-особистісне самовдосконалення; правоохоронці; службова діяльність; психологічна стійкість; самоменеджмент; самоактуалізація; професійна ефективність.